Маршрут розпочинаємо вдосвіта, з площі біля Філармонії. Історія цього майдану сягає кінця XVIII ст., коли тут розташовувався ринок, де торгували переважно мукою. Звідси і перша його назва – Мучний, чи, по-німецьки, Мельпляц. Окрім торжища тоді тут знаходилися військові склади та крайова в’язниця, які знесли в середині XIX ст., а на їх місці збудували житлові двоповерхові кам’яниці. Тож площа стала набувати пристойного вигляду та її вподобали чернівецькі меломани, які плекали мрію про власне концертне приміщення. У 1880 р., після зведення тут будинку Музичного товариства, площу перейменували на честь кронпринца Рудольфа – Рудольфспляц. До слова, сам кронпринц провідав Чернівці дещо згодом, у липні 1887 р.  

Прямуємо до історичного центру  Чернівців – Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, яскрава і впізнавана будівля якого за своєю архітектурою – одна із  найкрасивіших в Україні. При університеті діє ряд дослідних станцій та лабораторій, а також чотири музеї. Ми відвідаємо найцікавіші за інтер’єром зали та унікальний ботанічний сад. Не оминемо увагою також Театральну площу, де знаходиться Медичний університет, в якому навчався відомий композитор і поет Володимир Івасюк. По периметру площі розміщена Алея зірок Буковини (зокрема зірки Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Василя Зінкевича, Левка Дутківського). Саме з цієї площі понад 50 років тому вперше на телеекрани зазвучала всесвітньо відома пісня Володимира Івасюка “Червона Рута”. Опісля пройдемось однією з центральних і найбільш затишною пішохідною вулицею Чернівців, названою на честь видатної української письменниці Ольги Кобилянської. Починається вона з Центральної площі і закінчується на перехресті з вулицею Тараса Шевченка. Виникла в 40-50-х рр. 18 століття. Сучасну назву отримала з 27 листопада 1940 року. На вулиці розташовано чимало культурних та історичних пам’яток та будівель, фактично кожна з яких має свою унікальну історію.

Далі відвідуємо Буковинський центр культури та мистецтва, що працює заради збереження та розвитку народної культурної спадщини краю, сприяє її піднесенню в Україні й у світі, але найбільше намагається бути добрим порадником для тих, хто творить культуру Буковини сьогодні – у клубних закладах, музичних і художніх школах, аматорських творчих колективах, осередках народних ремесел. Ми потрапивши тут саме на відкриття великої виставки талановитої різьбярки Галини Олійник з Вижниці, яка багато років береже та примножує цу культурну традицію. Оглянувши її роботи та поспілкувавшись із майстринею, вкотре переконуємося, що кожен регіон України неповторний насамперед своєю самобутністю культурного розмаїття, унікальними мистецькими надбаннями, що закорінені в багаті традиції різних етносів, які населяють його.

Наступна зупинка – Перевал Шурдин. Це один із найвисокогірніших автомобільних перевалів в Україні, висота якого становить 1173м. Він проходить через гірський хребет Ракова між населеними пунктами Селятин і Берегомет, тут знаходяться суворі високі гори, з крутими обривами. Перед початком Першої світової війни ця дорога була прокладена російськими військами під командуванням генерала О. Брусилова. Згодом, під час Першої світової на цій ділянці Карпат відбувалися кровопролитні битви російських військ з австро-угорськими, причому українці були змушені воювати з обох ворожих між собою сторін. Пізніше, на перевалі Шурдин на братській могилі загиблих воїнів було споруджено каплицю Архистратига Михаїла. У минулому дорога Берегомет – перевал Шурдин – Селятин – Путила була чи не єдиною ланкою, яка сполучала Буковинську Гуцульщину з цивілізацією. Враховуючи складнощі цієї дороги, оскільки її збудували ще за часів Австрії, на сьогодні вона відкрита лише для проїзду у весняно-літньо-осінній період. Однак, після спустошливої повені у 2008 р., під час якої було зруйновано головну дорогу з Путили на Вижницю через Розтоки, саме цей шлях став дороговказом для постраждалих від негоди на Путильщині.

Ночуватимемо в надзвичайному місці з неймовірними гірськими краєвидами, яке зветься Купол Гуцула, власником якого є наш друг і військовий Олег Ревега. Він воює та волонтерить з 2015 року. Звести купол у горах вирішив ще до початку повномасштабного вторгнення, щоб військові могли приїздити у гори та відновлюватися. Для цього накопичував гроші, які заробляв за кордоном. Локація вийшла справді унікальною і затишною.